м. Буча, вул.Шевченка, 14
Увійти

Службовий вхід

Логін *
Пароль *
Запам'ятати

Історія школи

                                                   

У кожного з нас – своя школа. Школа дитинства та юності. Без учителів, людей історичного «вчора», не було б і нас, людей історичного «сьогодні». Життя кожної людини пов’язане зі школою. Покоління за поколінням діти вступають до школи, вчаться, закінчують і виходять у світ, а школа, живе далі, гостинно відкриваючи двері іншим.

До вивчення історії школи нас підштовхнула випадкова зустріч з людиною, яка чимало цікавого розповіла про події шестидесятилітньої давності. Це – Володимир Федорович  Крамер, який нині живе в Канаді, а у 20-30 роках XXст. століття його доля була тісно пов’язана з Бучею. Одного червневого дня 2003року він завітав до школи разом з молодшим сином. Відбулася тепла розмова  з ним про ті далекі дні, коли він, будучи хлопчиком, частенько проводив вільний час  на дачі свого дідуся Литвиненка Федора Дмитровича, яка і знаходилась  у Лісовій Бучі, там, де тепер функціонує школа, а її старе приміщення  є ні чим іншим, як дідівським будинком. А потім були листи з Канади  зі спогадами, які і допомогли нам крок за кроком з’ясувати цікаві подробиці з історії Лісової Бучі та школи.

На початку минулого століття Ф.Д.Литвиненко, службовець Головного управління Південно-Західної залізниці, як і багато інших заможних киян, придбав ділянку землі у Лісовій Бучі для будівництва дачі. В.Ф.Крамер згадує в листі: «Дача була місцем літнього відпочинку. Вуличкою, де тепер головний до школи, проходила мініатюрна вузькоколійка під назвою „Кукушка”. Нею возили торф від глинища до станції. В радянські часи її зняли. Назв вулиць, номерів будинків у Бучі не було до початку другої світової війни. Будинки це -дачі, наприклад, Володіних, Душкіних, Литвиненків, Яновських, Камінських,  Дибовських і т.д.”.

Після встановлення радянської влади у Ф.Д.Литвиненка відібрали спочатку велику квартиру у Києві, а потім і дачу. Сам він до останніх днів працював звичайним рахівником на станції Буча, а віку доживав на квартирі у  свого товариша. Тільки смерть у 1937 році врятувала його від сталінських репресій. Його поховали на місцевому цвинтарі, але знайти могилу тепер неможливо. В.Крамер пише далі: „ Дуже шкодую, що на кладовищі, де похований мій дід, немає більше церкви. Її спалили комуністи... З нею пов’зані декілька моїх дитячих спогадів. Ця церква була єдиною в околицях Києва, де відбувалася  служби. У самому місті багато чудових храмів були підірвані, а ті, залишилися, пограбовані і зачинені.”

7

(В.Ф.Крамер через 39 років на колошній дачі діда)

У будинку дачі в 30-х роках відкрили дитячий притулок для дітей, що залишилися без батьків внаслідок голодомору 1932-1933 років та репресій, який діяв до початку війни.

Приміщення дитячого будинку чудом збереглося в роки війни, тому тут організували заклад для виховання дітей-сиріт військовослужбовців, а у 1945 році довгоочікуваний дзвінок покликав дітей за парти на перший урок до початкової школи, відкритої неподалік дитбудинку.

6

Завідуючою школи призначили молоду вчительку Зінаїду Мартинівну Калюту, колишню розвідницю другої бригади партизанського загону під керівництвом І.Калашника, що діяв у районі ставки Гітлера „Вервольф” під Вінницею. Ризикуючи власним життям, вона врятувала двох дітей командира В.К.Пороховського, який загинув у бою з фашистами разом з дружиною та п’ятнадцятирічним сином. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських окупантів у період Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років, Указом Президії Верховної Ради СРСР З.М.Калюту було нагороджено медаллю «За відвагу».

5

Учні Бучанської початкової школи(1945р.)

Разом з нею у школі працювала Н.Г.Красновська. Пізніше до закладу прийшли О.Г.Іщенко, Д.К.Невмивако, Ф.С.Олефіренко, З.П.Сташевська, Н.П.Романова, О.М.Рудич, Г.І.Лунько. Перший випуск вихованців початкової школи відбувся у 1948-1949 роках.

Багато горя принесла війна нашому народові: розруха, голод, осиротілі діти. У приміщенні, де нині функціонує наша школа, був дитячий будинок для дітей-сиріт військовослужбовців.

4

1949 р. 4 група (дитбудинок)

Вони ходили до початкової школи разом із бучанцями. У дитячому будинку діти були розподілені по групах: окремо дівчатка і хлопчики.

У 1948 – 1949 роках відбувся перший післявоєнний випуск Бучанської початкової школи (12 дівчаток і 14 хлопчиків).

3

Колектив дитячого будинку складався із завуча, медсестри, лікарів, вихователів, піонервожатих. Ось вони, ті люди, які віддавали тепло своїх сердець дітям війни: Л.І.Лісовська, В.П.Мелещенко, О.М.Леунг, О.М.Пелюшок, М.Г.Шейніс, Г.М.Осовський та інші.

2

На порозі школи (1949 р.)

1

Дитячий будинок і початкова школа функціонували до 1961-го. Цього ж року відкривається Бучанська восьмирічна школа № 2, директором якої було призначено Лідію Михайлівну Кирилюк, а заступником Миколу Полікарповича Шевчука. Останній очолював колектив цього закладу з 1962 по 1971-й. Згодом він очолив Бучанську Українську гімназію 

Shevchyk

Шевчук Микола Полікарпович (2012р.)

У 1965 році було розроблено та затверджено проект реконструкції  Бучанської восьмирічної школи  № 2, а саме: добудувати вісім класних кімнат, спортивний зал, їдальню. Реконструкція була необхідна тому, що заклад розташовувався у трьох окремих приміщеннях. Одне з них знаходилося в аварійному стані (по вулиці Малиновського). Нині вже немає цього корпусу школи та ще одного, де розташовувалася їдальня і майстерні. А ще на території закладу був прекрасний сад. На превеликий жаль, нам не вдалося знайти документи, які б підтверджували, що він – власність школи. А шкода, адже садили дерева у цьому саду школярі – батьки наших сьогоднішніх учнів. Вони, до речі, добре пам’ятають про це. 280 школярів навчалися у дві зміни. Добудова і реконструкція дала можливість однозмінного навчання і покращення умов праці учителів та учнів.

У 1972 році будівництво було завершене.

З 1976 року заклад декілька разів змінював статус. У 1976-му – це санаторно-лісна школа для дітей з малими і затухаючими формами туберкульозу. В 1986 році – санаторна школа-інтернат для дітей з психоневрологічними захворюваннями. З 1988-го  вона знову стала загальноосвітньою восьмирічною, директором якої було призначено Сінчука Я.Я., а заступником з навчально-виховної роботи -  Гудиму В.М.( до 1989р.) Загальна кількість дітей станом на 01.09 1988 р. -  261 учень, навчали їх такі педагоги: Герасименко М.І.,Чорновіл В.М., Клименко Т.Д., Задворна Н.В.,Білоцерківська Н.І.,Лісовська Н.Д.

1990р. директором школи була призначена Гутніченко Т.О. , а заступником з навчально-виховного процесу -  Савчук А.О.(до 1993р.) З 1993р. по 2000р. заступником директора з навчально-виховної роботи була Мичак Надія Григорівна, яка у даний час працює викладачем  в УГІ . З 2000р. по 2009 р. заступник директора Усова Любов Дмитрівна.

LO

З 19 серпня 1997р. керівником  школи,  організатором добрих справ стала Волинець Людмила Опанасівна. Вона разом з батьківською громадою за підтримки міського голови Федорука Анатолія Петровича створила умови для одержання закладом статусу Ірпінської  загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №8, яка з наданням Бучі статусу міста з 2007 року стала Бучанською загальноосвітньою школою №2.

Вона підтримала ініціативу дітей щодо створення учнівської організації   «РІД», яка сьогодні об’єднує 11 родин (272 учні). Організація   « РІД» створює умови для розвитку особистості,становлення громадянина України, сприяє розвитку культури підростаючого покоління, захисту прав та інтересів своїх членів. День створення учнівської організації « РІД» - 21 вересня. Кожного року, саме в цей день, дружна шкільна родина приймає до себе наймолодших членів – першокласників, які дають клятву на правду, добро, честь і красу.

svyato

(2014р.)

 

Заступником директора з навчально-виховної роботи з травня 2009 року призначена Величко Наталія Володимирівна,яка організовує впровадження досягнень педагогічної науки в навчальний процес, надає методичну допомогу, інструктує й консультує вчителів щодо планування й проведення уроків.

15

 

Заступник директора з виховної роботи Кальмуцька Юлія Олексіївна.

Ya

 

 

Гордість школи

З 2003р. по 2014 закінчили школу 136 учнів серед них отримали золоті медалі:

8

Конончук О.В. (2005 р.)

9

Осколкова О.А. (2008 р.)

10

Митянська О.І. (2008 р.)

Срібні медалі:

11

Рогожина Г.А. (2008 р.)

12

Волков Д.А. (2008 р.)

13

Рогожина О.А. (2010 р.)

 

Вже 27 років кожного ранку по вулиці Шевченка стрімким потоком йдуть учні, щоб потрапити в неосяжний світ науки і знань. і кожного ранку їх зустрічає рідна школа, яка з любов’ю та вірою веде їх у майбутнє.

14

Корисні посилання


показати більше

Соцмережі


Пошук по сайту